Istoria

Історія нашої Парафії


В часі другої світової війни столиця Баварії, Мюнхен, став одним з великих скупчень української еміграції, серед якої було багато православних українців. Вже в 1943 році вони творили громаду, очолювану проф. Іваном Розгіном, проте, до кінця війни тут не було української православної парафії, а громада мала лише зв'язок з православною парафією в Берліні, єдиною у Німеччині, що знаходилася в юрисдикції Варшавського Митрополита Діонісія, настоятелем якої був о.прот. Федір Білецький.

Треба згадати, що В цьому часі на території Німеччини знаходився вже цілий Єпископат УАПЦ, понад 100 священиків та кільканадцять дияконів, але гітлерівська влада забороняла влаштовувати українські парафії, а совєтським громадянам, які були вивезені на роботу до Німеччини і носили назву "остовців" забороняли, навіть, відвідувати Богослуження, які час від часу, за спеціяльним дозволом відправляло наше духовенство в місцях свого перебування.

Організація української православної парафії в Мюнхені стала можливого щойно після закінчення війни і набрала реальних форм з прибуттям до Мюнхену на весну 1945 року о. прот. Палладія Дубицького та заходам проф. І.Розгіна, інж. Шумовського, проф. Корсунського, Д-ра В.Андрієвського та інших. Українська Санітарно-Харитативна Служба, яка одержала від влади перший і другий поверхи в будинку на Дахауерштрасе ч 9, відступила половину першого поверху для улаштування там української православної церкви. Літом 1945 року будівельна фірма Романюка перевела найконечніший ремонт приміщення, а безкоштовною працею о. П. Дубицького, проф. І. Розгіна, інж Ю. Саюка та пп. К. Копиловського, М.Корковця, В. Станіславова, М. Остапчука був зроблений іконостас, мистецьке оформлення якого та роспись церкви виконав маляр Михайло Михайлевич. Йому в праці допомагали п. Л. Горобець та перший титар парафії п. В. Законов (У вересні 1945 р. парафія отримала від мешканевого уряду право користуватися всім поверхом і в роках 1946-47 був переведений капітальний ремонт всього приміщення, заходами тодішнього заст. голови Парафіяльної Ради п. І. Лютого, титаря п. М. Гикавого, секретаря інж. Ю. Саюка і заст. титаря п. М. Кужіля)

В той час, як ремонтувалося приміщення для церкви, в Мюнхені вже розпочалися відправи українських православних Богослужень. Перше Богослуження відбулося в таборі Ляйм, а наступні в домівці Українського Комітету при Розенгаймерштрасе ч. 46-а, в чому багато допоміг нам тодішній Генеральний секретар Українського Комітету П. Яків Маковецький. Час від часу також відправлялися українські православні Богослуження в оселі на Бошіцрідерштрасе.

В місяці серпні 1945 року, був закінчений ремонт церковного приміщення на Дахауерштрасе ч.9 і після освячення церкви, яку віддали під опіку Божої Матері, почалися регулярні Служби Божі. Був зорганізований гарний церковний хор, в якому до виїзду за Океан співали,на той час відомі співачки, як Ганна Ширей, Наталія Но-сенко, Ліна Тимченко, п. Олійниченко, Олена Дубицька чудовий бас Платон Савченко та інші. Керував хором кваліфікований церковний регент з Великої України п.Іван Манько, який в 1948 р. був рукоположений Високопреосвященнішим Архиепископом Михаїлом в сан священика і в початках 50 років виемігрував до Австралії.

З бігом часу Мюнхен став центром українського життя в Баварії, Парафіяльна Рада Свято-Покровської парафії звернулася до Митропополита Полікарпа з проханням призначити до столиці Баварії єпископа. Собор Єпископів призначив Архиєпископа Михаїла (Хорошого), який прибув до Мюнхену вже в серпні 1945 року. Таким чином Мюнхен став осідком Архиєпископа з юрисдикційною владою над українськими православними парафіями в Горішній Баварії, а церква Святої Покрови - катедральним храмом.

З приїздом Архиєпископа Михаїла до Мюнхену парафіяльне життя значно пожвавилося. Організувалося Церковне Управління, зо складу якого окрім Архиєпископа війшли о.прот. Леонід Долинський, о.прот. П.Дубицький, професор І.Власовський і редактор А.Трачук. Церковне Управління крім адміністративних функцій, займалося місійно-видав-ничою діяльністю, видаючи ротаційним способом Православний Молит-вослов, Страсні та Великодні відправи, "Українська Православна Церква в часі другої світової війни 1939 - 1945" Сенекса та місячник "Церковний Вісник", під редакцією А.Трачука.

За прикладом братств, що існували колись при церквах в Україні, при мюнхенській парафії було засновано Братство Святої Покрови, інавгурація якого відбулася в листопаді 1946 р. Братство розвивало видавничу діяльність. Було видано дві брошури проф. Гр. Ващенка "Християнство і майбутнє людства" та "Завдання виховання волі і характеру", а також "Збірник статтей" (релігійного змісту), "Колядничок", "Божественна Літургія наперед освячених Дарів", великодні листівки та інше. Вийшло також одне число органу Братства "Дзвін" (травень-червень 1948 року). Видавничу діяльність Братства треба завдячувати його секретареві п. В. Іващукові, (пізніше Єпископ Паїсій). Літом 1948 р. була заснована парафіяльна бібліотека.

В роках 1948 - 49 Братство провадило Українську реальну гімназію (старші кляси), маючи на це ліцензію від Баварського Міністерства Освіти. Гімназія, директором якої був проф. О. Погорецький, дала один матуральний випуск. Сестрицтво парафії з ініціятиви пані Людмили Івченко в осени І948 р. зорганізувало курси чужих мов, де викладала панна Мірчук, донька ректора Українського Вільного Університету в Мюнхені, п.проф. Івана Мірчука, аж до її еміграції за Океан.

Життя Свято-Покровської парафії в Мюнхені, крім церковно-релігійної ділянки, розвивалося, в основному, по трьох напрямках: культурно-освітньому, допомоговому й загально-національномуо

Говорячи про культурно-освітню працю парафії, в першу чергу треба згадати створення при парафії Богословсько-Наукової секції, яка незабаром розгорнула свою діяльність, ставши зародком заснованої в листопаді 1946 р. в Мюнхені Богословської Академії УАПЦ, яка відіграла велику ролю в житті нашої Церкви. Основним завданням Академії УАПЦ було готування кадрів духовенства для Української Православної Церкви. З перспективи багато років, ми можемо сказати, що це завдання Богословська Академія в міру своїх можливостей, виконала. Із стін Академії вийшло кілька священиків(о.Міненко, о.Легенюк, о.Столярчук, о.Гончар та інші). Крім того, у Мюнхені в роках 1945-1948 перебував осідок Українського Православного Богословсько-Наукового Інституту УАПЦ, заснований Синодом, і був очолюваний проф. І. Власовським до його виїзду в 1948 році до Канади.

В церковному приміщенні на Дахауерштрасе ч.9, в днях 12-15 травня 1947 року, відбувся III Собор Єпископів УАПЦ. В часі цього Собору було урочисто відзначено ювілей І5-ліття архипастирського та 25-ліття служіння в духовному сані Голови Собору Єпископів, Митрополита Полікарпа. В неділю II травня з цієї нагоди відбулася в Церкві урочиста Служба Божа, а 12 травня в одній із великих заль Мюнхену урочиста Академія в честь Ювілята, якого вітали чисельні представники українських церковних, громадських, культурних і добродійних установ.

В серпні 1948 р. парафія відкрила при церковному приміщенню їдальню, яка проіснувала майже два роки. Така форма допомоги в той час виявилася дуже корисною, бо вона підтримала не тільки окремих парафіян, але й дала можливість мюнхенській Свято-Покровській парафії стати на власні ноги, бо після грошової реформи в літі 1948 року, парафія опинилася в дуже скрутній фінансовій ситуації.

Що торкається загально-національних справ української еміграції, то Свято-Покровська парафія завжди брала активну участь в усіх імпрезах національного характеру, чи то разом з іншими українськими установами, чи влаштовуючи сама різні імпрези. В січні 1946 року церковний;хор дав ряд концертів колядок у трьох таборах для чужинців у Мюнхені, а також і поза Мюнхеном. Під диригентурою П. Куріленка хор наспівав колядки для Баварського радіо, яке передавало їх 6 .січня 1949 року. З ініціятиви парафії 14 березня 1948 року, в п'ятнадцяті роковини штучно викликаного большевиками голоду в Україні, в 1933 році, відбулася величава маніфествція. Маніфестаційний похід пройшов головними вулицями міста від Дахауерштрасе до Люкаскірхе, де Архиєпископи Ігор і Михаїл у сослуженні чисельного духовенства і при участи великої кількости вірних, відправили урочисту панахиду за спокій душ, заморених голодом українців. Під час відправи співав хор "Україна" під диригуванням проф. Нестора Городовенка.

Того ж 1948 року на Зелені Свята відбувся маніфестаційний похід на цвинтар "Вальдфрідгоф", де було освячено хреста на симво-личній могилі в честь поляглих борців за волю України. Ця символична могила була влаштована в ініціятиви Парафіяльної Ради Св.-Покровської парафії спеціяльним комітетом, головою якого був заступник голови Парафіяльної Ради п. І. Лютий Щороку на Зелені свята біля цієї могили відправлялися душпастирями обох віровизнань (Православні та Греко-Католики) панахиди. (в 1967 p., заходами ЦПУЕН та спеціяльно створеного комітету, на вимогу цвинтарного уряду,символична могила була перенесена на інше місце і замість дерев'яного хреста був поставлений пам´ятник-обеліск за проектом українського скульптора Гр. Крука.).

Найбільший розвиток Свято-Покровської парафії в Мюнхені припадає на 1946 - 1948 роки. Ця парафія в часі її заснування нараховувала понад 1000 парафіян. З організацією таборів УНРРА, а пізніше ІРО в Мюнхені, переважно на його передмістях або ближчих околицях, поставали окремі парафії, які мали своїх настоятелів, гарні хори, свої братства та сестрицтва. Існування парафій в тих таборах не мали особливого впливу на чисельний стан парафіян Свято-Покровської парафії в Мюнхені, бо вона, в першу чергу, об'єднувала тих українців, що жили в місті. Крім того, до неї належали козаки, а також білоруси та частина грузинів.

Зменшення числа парафіян почалося в 1948 році в наслідок переселення великої кількості православних українців до Бельгії, з якими переїжджає також Архиєпископ Михаїл для організації там українського православного життя. Значне зменшення числа парафіян цієї парафії принесла еміграція в роках 1949 - 1950, але, не зважаючи на це, Свято-Покровська парафія в Мюнхені зберігає своє важливе значення, як міська парафія в столиці Баварії, де перебувають центральні українські установи й організації в Німецькій Федеративній Республіці.


В 1957 році, Свято-Покровська парафія змушена була опустити своє церковне приміщення на Дахауерштрасе 9 та шукати Інше. Після довгих пошуків, нарешті, вдалося дістати залю при Євангелицькій церкві на "Дом Педро-плац". Багато труду по влаштуванню там нашої церкви вложив довголітній титар парафії полк. Микола Стечишин. З переїздом до церковного приміщення на Дом Педро-пляц, яке вже не було таким затишним і зручним, як на Дахауерштрасе, розпочалася нова ера в житті Свято-Покровської парафії, не така бурхлива і багата подіями, як в першому десятиліттю. Відвідування Церковних Богослужень нашими вірними було подібне морським приливам і відливам, що було тому причиною - тяжко сказати, але це з часом вплинуло на стан нашої парафіяльної каси і тільки завдяки нашому титареві п. полк. М. Стечишину та покійній вже п. Олені Крченко, яка йому багато допомагала, парафія якось вив'язувалася з фінансовими проблемами і чинш за помешкання в розмірі 100,00 НМ місячно, своєчасно був заплачений.

Наступна ера нашого церковного життя була багато спокійніша, як попередня, вона оживлялася лише приїздами з Америки Високопреосвященнішого Архиєпископа Мстислава. В цей час наші Богослуження відбувалися в просторій залі на "Дом-Педро Пляц", що належала Євангелицькій Церкві, яку ми відповідно улаштували для наших відправ. Два рази на місяць відправляла в нашій церкві сербська православна громада, з якою ми добре розумілися. До 1967 р. все йшло добре, але в першій половині 1967 р. змінився настоятель Євангелицької Церкви і замість старшого священика, який вийшов на пенсію, прийшов молодий. Він відразу заявив нашому церковному проводові, що до кінця цього року ми мусімо опустити залю, в якій ми відправляємо наші Служби Божі і шукати іншу можливість для наших церковних відправ, бо він потребує цю залю для біблійних вистав та роботи з євангелицькою молоддю. Практично, ми знову опинились під відкритим небом.

Після кількох невдалих пошуків знайти щось відповідне для наших церковних Богослужень, о. Настоятель П. Дубицький звернувся до Кардинала Юліуса Дефнера, який тоді був керуючим на Мюнхен та Фрайзінг з проханням допомогти нам в цій справі. В недовгому часі прийшов лист від секретаріяту Кардинала, в якому запрошували на авдієнцію. Кардинал Дефнер дуже мило прийняв нашу церковну делегацію, яка складалася з настоятеля парафії о. П. Дубицького, представника від нашої церковної громади п. д-ра I. Жегуца та представника від громадських організацій п. мгр. А.Мельника. Кардинал попитав в чім полягає наша проблема і після недовгої розмови отримали дозвіл відправляти наші Богослуження в старовинній Церкві біля "Гастайгу",  де ми відправляємо і до сьогодні.


Ця церква була заснована в ХІV ст., а теперішня її будова походить з ХVІ ст. Тому, що в цій церкві відправляли раньше ще й румуни, наші Служби Божі могли відбуватися лише два рази на місяць.
Перше українське православне Богослуження в цій Церкві було відправлено в неділю 26 листопада 1967 року при великій кількості вірних та гарний спів хору, а перше храмове свято - Свято Покрови Божої Матері - Мюнхенська парафія святкувала в 1968 р. яке було перенесено з 14 на неділю 20 жовтня. Хором керувала тоді п. О. Дубицька.


В 1988 р. в Мюнхені відбулося відзначення 1000-ліття Хрещення Руси-України. Ювілейні святкування українцями Мюнхену відбулися від 28 квітня до 2 травня 1988 року, в реколекційному осередку - замку Фюрстенрід у Мюнхені, відбувся Український Науковий Конгрес з нагоди Ювілею, який підготовив Діловий Комітет, що його очолив проф. др В. Янів. В Конгресі взяла участь Українська православна Колегія св. Андрія у Вінніпезі, що її репрезентували Митрополит Вінніпезький і всієї Канади Василій, митр. прот. др Ст. Ярмусь, прот. Т. Міненко, прот. О. Кравченко ї проф. д-р Р. Єренюк, а українську православну семінарію св. Софії у Бавнд Бруку, СПІА, репрезентував прот. В. Іващук. Від УПЦ в діаспорі на Конгресі були присутніми Архиєпископ Володимир і архипресвітер П. Дубицький, а в неділю на полудневій сесії - Владика Архиєпископ Анатолій.

В неділю 1 травня 1988 р. з нагоди Українського Конгресу, в Церкві в Мюнхені на "Ґастайгу", відбулася урочиста архиєрейська Служба Божа, яку відправили три вищезгадані Владики. Їм сослужили архипресвітер П.Дубицький, всечесні отці, що прибули з Канади та протодиякон С.Куреша. Перед церквою прибулих владик зустрів з хлібом і сіллю проф. д-р Юрій Бойко, а п. Є.Соколюк подала Владиці Митрополитові китицю квітів. В церкві привітав Владик настоятель парафії архипресвітер П. Дубицький. Під час Божественної Літургії дуже гарно співав парафіяльний хор під керуванням п. Ю. Дубицького. Були виконані піснопіння церковних композиторів Кошиця, Дворецького, Архангельського і Стеценка, що збільшувало урочистість та теплоту відправи.

Закінчилися ювілейні святкування УАПЦерквою в Діаспорі на південну Німеччину в неділю 31 липня, Урочистою Архиєрейською Службою Божою в храмі Святителя Миколая в Мюнхені, яку відправили Владики Анатолій та Володимир. Сослужили їм оо. Архпр. П. Дубицький, прот. Григорій Матвієнко, протодиякон Ст.Куреша і диякон С.Пікульський. По прочитанню Євангелії сказав слово Владика Анатолій. Зразу після Літургії був відслужений ювілейний Молебень. В залі німецького ресторану "Гофбройкеллер" відбувся спільний ювілейний обід.


20-22 жовтня 1995 р. відбулося урочисте відзначення 50-ї річниці Української Православної Церкви в Мюнхені та Німеччині.

20 жовтня святочну Академію відкрив молитвою Єпископ Преосвященний Іоан Дерев'янкa в заступництві заслаблого Митрополита Анатолія Дублянського. Надзвичайний і Повноважний Посол України у ФРН Ю. Костенко, який прибув до Мюнхену на цю імпрезу, виголосив привітання. Доповідь проф. Ю. Бойка-Блохіна на тему Ювілею була доповнена гарними музичними виступами юних виконавців. В приміщенняФх Українського Вільного Університету було влаштовано виставку історичних світлин і видань.
В неділю 22 жовтня Владика Іоан відправив Архиєрейську Літургію в сослуженні священства УПЦ в діаспорі, при численній присутності вірних.


28 жовтня 1997 р. прийшла сумна вістка, що упокоївся в Бозі Владика Митрополит Анатолій осиротивши нашу Західноевропейську Єпархію.

26 лютого 1998 року упокоївся в Бозі в м. Мюнхені, на 87 році життя перший настоятель Свято-Покровської Парафії о. Архипресвітер Палладій Дубицький.

Величавий похорон відбувся в українській частині Мюнхенського цвинтаря під духовним проводом Владики Лондонського і Великобританського Іоана Дерев'янка, який виголосив прощальне слово і висловив родині співчуття від митрополита УПЦ в Діаспорі Константина. Прощальне слово по-німецьки виголосив о. протоієрей А. Остапчук з Дюссельдорфу. Від УПЦ в діаспорі взяли участь у похороні отці Анфір Остапчук з Дюссельдорфу, Валентин Смоктунович з Мюнхену та Валентин Гаврилюк з Нового Ульму. Дияконували отці Віталій  Дерев'янка та Андрій Дияконов.

Після смерти о. П. Дубицького, Настоятельом Парафії був призначений о. прот. Валентин Смоктунович.


10 і 11 липня 2010 року відбулося урочисте відзначення 65-ліття Української Православної Церкви у Мюнхені.
Заходи очолив Його Високопреосвященнство, Високопреосвященніший Владика Іоан – Архієпископ Лондонський і Західно Європейський. Під час Божественної Літургії Владиці співслужили о. Архімандрит Деніол з Валії, о Архімандрит Іларіон з Франції, о. протоієрей Валентин Смоктунович настоятель Парафії в Мюнхені, о протоієрей Валентин Гаврилюк з нового Ульму та о. протодиякон Олег Євсевськиий.

Підчас малого входу о. протоієрей Валентин Смоктунович був відзначений високою Церковною нагородою – Митрою.

Після Божественної Літургії була влаштована спільна трапеза у приміщенні при Храмі.
Трапезу прикрасил своїм чудовим співом народний Хор «Перли України» з Інгольштату. Після обіду п. Валерій Протопопів прочитав чудовий Реферат, написаний п. д-р Іваном Жеґуцом, про початки української еміґрації після Другої світової війни та таборові часи.


Настоятелями мюнхенської парафії були: о. прот. Леонід Долинський. Після його виїзду до Америки настоятелями Свто-Покровської парафії були: архпр. Олександр Новицький, прот. Палладій Дубицький (вдруге), прот. Є. Міляшкевич, ігумен Онуфрій Щербань, прот. Іван Заяць, митр.прот. Симеон Смерека та архіпресвітер Палладій Дубицький (втретє).

Диригентами церковного хору за цей час були пп. І.Манько, П.Куріленко, А.Качан, коротко - о. В. Онуфрійчук, а від кінця 1967 р. до початку 1987 р. хором керувала п. О. Дубицька. А з 1987 р. по 2022 р. п. мгр. Юрій Дубицький .

Підводячи підсумки буття Свято-Покровської парафії в Мюнхені, треба сказати, що вона, на чолі зі своїми настоятелями, була досить активною за весь час свого існування, беручи участь у всіх заходах церковно-громадського чи загально-національного характеру, які перепроваджувались в Мюнхені, а також в екуменічних церковних відправах та з'їздах, з Божою допомогою вив'язувалась зі всіх труднощів, які мали місце в нашому церковному та парафіяльному житті. І ми віримо, що Матір Божа, під опікою якої наша парафія є, не покине нас, і далі буде допомагати і опікуватися нашою Церквою та її вірними.

"Під Твою милість припадаємо, Богородице Діво. Молитв наших в час журби не відкинь, а від бід визволяй нас, Єдина Чистая і Благословенная. Пресвятая Богородице, спаси нас".

(З матеріялів журналу "РЦ" та спогадів і нотаток).


Share by: